Підвищена агресивність дітей і підлітків є однією з проблем сьогодення. Вона виступає показником соціальної дезадаптованості дитини. Перші ознаки агресії можуть проявлятися уже в ранньому віці. У процесі життя у суспільстві дитина вчиться контролювати свої агресивні імпульси, проте у деяких дітей агресія залишається не соціалізованою і може виражатися у фізичному насиллі.
Агресія – мотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, завдає об’єктам нападу (живим і неживим) шкоди – фізичної і моральної. Необхідно розрізняти агресію і агресивність, яка являє собою здатність особистості, що виражається в готовності до агресії.
Відповідно до численних досліджень, зараз прояви дитячої агресивності є однією з найбільш поширених форм порушення поведінки, з якими доводиться мати справу дорослим. Сюди відносяться спалахи дратівливості, непослух, надмірна активність, войовничість, жорстокість. Така агресивна поведінка деструктивна для самої особистості «агресора», а іноді й небезпечна для оточуючих, і тому вимагає грамотної корекції.
Основними причинами прояви дитячої агресивності є:
1) прагнення привернути до себе увагу однолітків;
2) прагнення отримати бажаний результат;
3) прагнення бути головним;
4) самозахист і помста;
5) бажання ущемити гідність іншої з метою підкреслити свою перевагу.
У дітей, як і у дорослих, існує дві форми прояву агресії: перша - механізм задоволення бажання, досягнення мети і здатність до адаптації. Вона спонукає дитину до конкуренції в навколишньому світі, захисту своїх прав та інтересів і служить для розвитку пізнання і здібності покластися на себе. Друга - не просто злісне і вороже поведінка, але й бажання заподіяти біль, отримати задоволення від цього. Результатом такої поведінки зазвичай бувають конфлікти, становлення агресивності як риси особистості і зниження адаптивних можливостей дитини.
Серед психологічних особливостей, що провокують агресивну поведінку дітей, зазвичай виділяють:
1) недостатній розвиток інтелекту та комунікативних навичок,
2) знижений рівень саморегуляції;
3) нерозвиненість ігрової діяльності;
4) занижену самооцінку;
5) порушення у стосунках з однолітками.
Дві форми агресивної поведінки дітей:
А) соціалізована форма. Діти зазвичай не мають психічних порушень, у них низький моральний і вольовий рівень регуляції поведінки, моральна нестабільність, ігнорування соціальних норм, слабкий самоконтроль. Вони зазвичай використовують агресію для залучення уваги, надзвичайно яскраво висловлюють свої агресивні емоції (кричать, голосно лаються, розкидають речі). Така поведінка спрямоване на одержання емоційного відгуку від інших або відображає прагнення до контактів з однолітками. Домігшись уваги партнерів, вони заспокоюються і припиняють свої дії. У цих дітей агресія носить мимовільний, безпосередній характер, ворожі дії швидко змінюються дружелюбними, а випади проти однолітків - готовністю співпрацювати з ними. Такі діти мають досить невисокий статус у групі однолітків - їх не помічають, не приймають всерйоз або уникають .
Б) несоціалізована форма. Діти зазвичай страждають якими-небудь психічними розладами з негативними емоційними станами (тривога, страх, дисфорія). Негативні емоції і супроводжуюча їх ворожість можуть виникати спонтанно, а можуть бути реакцією на психотравматичну або стресову ситуацію. Ці діти не намагаються шукати співробітництва з однолітками, часто самі не можуть виразно пояснити причини своїх вчинків. Зазвичай агресивними діями вони або просто розряджають накопичине емоційне напруження, або отримують задоволення від заподіяння неприємностей іншим.
Молодший шкільний вік – це особливий період в житті дитини. За Ельконіним цей період супроводжується кризою 7-ми років. Це криза саморегуляції, яка виникає на основі особистої свідомості. Дитина починає регулювати свою поведінку правилами. Раніш слухняна, вона раптом починає пред`являти претензії на увагу до себе. В поведінці з`являється з одного боку, демонстративна наївність, яка роздратовує, так як інтуїтивно сприймається оточуючими як неправдивість. З іншої здається занадто дорослою: пред`являє до оточуючих норми. Для дитини розпадається єдність афекту і інтелекту. Дитина в цей період не володіє своїми почуттями (не може стримувати, але й не вміє управляти ними). Справа в тому, що втративши одні форми поведінки, вона не набула інші. В цьому віці діти вступають до школи. Перший рік навчання в школі – дуже складний переломний період в житті дитини. Зі зміною соціальної ситуації, змінюється весь склад життя дитини, місце в системі суспільних відносин, психоемоційне навантаження, до якого потрібно пристосовуватися.
Адаптація до нових вимог нерідко супроводжується різноманітними проявами агресивної поведінки. У дітей молодшого шкільного віку більш частими стають агресивні хобі і спалахи вербальної агресії. Частіше проявляється агресія по відношенню до слабких учнів в формі насмішок, тиску, образ, бійок. Ініціаторами агресії є не окремі особистості, як в дошкільному віці, а угрупування дітей, агресивна поведінка стає більш організованою. Окрім цього, діти все частіше намагаються вирішити проблеми в своєму колі. Формування угрупувань взагалі помітно змінює агресивну поведінку школярів. Перебування в групі дає можливість відчути почуття комфорту і захищеності, збільшення своїх можливостей. Наслідком цього буває зникнення страху покарання за прояв агресії, загострене бажання ствердитися в ролі повноправного учасника подій, зайняти в групі гідне місце. Тому жорстокість, руйнівництво, і інші прояви ворожої деструктивності різко зростають вже серед учнів початкової школи.
Молодші школярі засвоюють різноманітні моделі поведінки, як прийнятні, так і неприйнятні соціально, в ході взаємодії з іншими дітьми. Гра з однолітками дає дітям можливість навчитися агресивним реакціям, але не всі діти використовують свій деструктивний досвід для вирішення конфліктної ситуації. Одна з головних причин того, що більшість дітей постійно попадає в проблемні ситуації, є простою: в них не вистачає базових соціальних умінь, вони соціально не компетентні в питаннях комунікації і спілкування.
Агресивна поведінка молодших школярів може бути наслідком слабкого розвитку соціально-когнітивних навичок. Те, що діти думають про агресію, також може впливати на їх поведінку. Розрізнення в рівнях дитячої агресивності можуть бути пов`язані з різними шляхами пізнання дитиною оточуючого світу.
Вплив на прояви дитячої агресивності в молодшому шкільному віці відносин «батьки - дитина».
Говорячи про відносини «батьки - дитина», ми говоримо про взаємовідносини між ними. Гарбузов В.І. виділив три типи негативних відношень батьків до дитини:
1. Тип а – відторгнення (неприйняття дитини, демонстрація недоброзичливого відношення).
2. Тип б – гіперсоціалізація (зверх вимогливість, надмірна критика, прискіпливість, покарання за найменшу провину).
3. Тип в – гіперопіка (егоцентричне виховання:, над турботливе відношення, при якому дитина позбавлена можливості самостійно діяти).
Перший тип формує у дитини відчуття залишеності, незахищеності, невпевненості в собі. Дитина не відчуває підтримки, «стіни» за яку можна сховатися. Окрім цього, відторгнення руйнує механізм ідентифікації (дитина не приймає батьківські переконання). При холодних емоційних відносинах він не має позитивних поведінкових моделей реагування. Це знижує здатність саморегуляції дитини. Тобто агресивність визначається як «відчай дитини, яка шукає визнання і любові».
Другий тип (гіперсоціалізація), начебто надає дитині зразок для розвитку і спрямований на формування сильної, вольової особистості, але все ж таки призводить до негативних результатів – озлобленості, прагненню робити заборонене «тишком» і т.д. Тут критика з боку батьків звичайно не є конструктивною і тому не призводить до позитивних результатів. Критика на адресу дитини формує у неї почуття неповноцінності, тривожності і очікування нових невдач. Найчастіше, дитина, яка займає таке положення в сім`ї, є не в змозі зайняти високе положення в групі. І саме це призводить до того, що агресивна поведінка дитини служить їй для самоствердження в групі.
Також, батьки, які пред`являють завищені вимоги до дитини, не враховують її особливостей і можливостей. Звідси надмірна завантаженість дитини заняттями. Причому, заняття, які не відповідають віку і зацікавленнями дитини можуть призвести до виникнення неврозу, який провокує агресивну поведінку.
Третій тип (гіперопіка) також порушує нормальний розвиток особистості. Вона представляє дитині можливість отримання батьківської лагідності і любові, однак, надмірне піклування призводить до інфантилізму, несамостійності, нездатності приймати рішення і протистояти стресам, знижує особистісну здатність до саморегуляції.
Такі діти найчастіше стають жертвами агресії. І, враховуючи, що вони нездатні постояти за себе, у них спостерігається непряма агресія, тобто, свої негативні емоції вони виміщають на інших предметах (рвуть книжки, розкидають іграшки, карають їх в грі т.д.).
Таким чином, неправильне відношення до дитини в сім`ї також призводить до формування агресивних тенденцій в поведінці дитини.
Шляхи подолання дитячої агресивності
Багато що залежить від реакції дорослих:
1) вони можуть миттєво виконувати всі вимоги рідного чада (особливо тривожні і невпевнені в собі мами і бабусі),
2) можуть не звертати на нього уваги.
Перший варіант виникнення агресивності: надмірно попереджувальні батьки. Постійно домагаючись потрібного результату за допомогою агресії, дитина виробляє стереотип агресивної поведінки. При найменшому зволіканні у виконанні її бажань вона починає кричати, тупотіти ногами і виявляти інші форми вербальної, експресивної і, цілком ймовірно, фізичної агресії. Такий розвиток подій особливо ймовірно при відповідній вродженої фізіологічної базі (холеричний темперамент) чи соціальному оточенні (агресивний батько). Така поведінка спочатку формується в родині, потім вона переноситься в суспільне середовище - дитячий садок, школу, двір, дачу і пр. У міру дорослішання стереотип агресивної поведінки у такої дитини переростає у властивість особистості, і це приносить чимало клопоту самій людині і всім оточуючим. У характері вже дорослої людини обов'язково будуть чітко виражені егоцентризм і збудливість.
Другий варіант розвитку агресивних форм поведінки: батьки емоційно відкидають дитину, ставляться до неї зневажливо або негативно (на хлопчиків особливо впливає відсутність уваги матері). Це породжує страх, що тягне за собою агресію. Поява агресивності в цих випадках пояснюється тим, що вона приносить дитині можливість якоїсь емоційної розрядки і змушує мати і / або інших близьких звернути на неї увагу.
Велика частина агресивності дітей розвивається десь між цими двома протилежностями, що приводять до однакового результату.
Потрапивши в ситуацію, коли його потреби не задоволені, дитина (як і дорослий) реагує на неї негативними емоціями - залежно від темпераменту і психологічних особливостей це можуть бути лють, гнів, страх і тривога.
При нормальному розвитку система соціальних норм і заборон поступово стає частиною психіки людини і контроль стає внутрішнім. Тоді велика частина поведінки, в тому числі і прояви агресивності, регулюється вже совістю і /або почуттям провини, в різних пропорціях у різних особистостей.
Розвиток внутрішнього контролю у дітей йде за допомогою процесу ідентифікації - прагнення чинити як значимий чоловік. У ранньому віці це імітація батьківської поведінки.
Діти в розмовах, іграх намагаються копіювати поведінку дорослих, вважаючи її зразковою, але самим батькам у власній поведінці подобається далеко не все. Причому дорослі не завжди усвідомлюють недопустимі форми своєї поведінки, зате, коли бачать її з боку - відразу ж напружуються і реагують дуже бурхливо.
Напрями корекційної роботи
Корекційну роботу з агресивними дітьми доцільно проводити в чотирьох напрямах.
1. Навчати дітей соціально прийнятних способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри — переносячи його на гумові та м'які іграшки, подушки, «скляночки для крику» тощо).
Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, не впевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працюють з дітьми холеричного типу активності.
Для зниження емоційної напруженості рекомендується залучати дітей до роботи з податливими матеріалами: глиною, пластиліном — тістом. Зазвичай, у такій роботі дитина відповідно демонструє накопичену енергію: ліпить або розминає, стукає по глині кулачком, відриває шматочки від виліпленої фігурки.
2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вміння володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м'язову напругу й зажими в ділянці кисті рук та обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» чи іншого талісмана, який попередить агресивні бажання. Можна рекомендувати дитині дуже простий спосіб довести свою силу: стиснути долонями лікті і притиснути руки до грудей — поза витриманої людини.
3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови. Дуже важливо проводити спеціальну роботу, спрямовану на розвиток компетентності у спілкуванні дітей з агресивними проявами. Розвиваючи компетентність у спілкуванні дітей з агресивними проявами, необхідно навчити їх слухати інших, співпрацювати, говорити перед іншими, керувати та підкорятися.
4. Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей, емпатійні почуття.
Найчастіше тільки вчитель може допомогти «важкій» дитині, спробувати припинити або загальмувати формування та закріплення негативних тенденцій у поведінці. І самим «важким» дітям насамперед потрібні найбільша увага, турбота про їх емоційне здоров'я і психолого-педагогічна допомога, спрямована на усунення або зменшення негативних рис.
Практика і досвід багатьох досвідчених учителів засвічують, що виховання дитини молодшого шкільного віку неодмінно має поєднуватися із вивченням особистості та умов її життя.
Корекція агресивності
Працюючи з агресивними дітьми, можна використовувати наступні способи, які допоможуть направити агресивність в конструктивне русло.
1. Виконувати фізичні вправи (біг, гімнастика, аеробіка).
2. Займатися силовими видами спорту (бокс, боротьба).
3. Тяжка фізична праця.
4. Виливати злість на неживі об'єкти (побити подушку, диван, боксерську грушу).
5. Масажувати спину, особливо верхню її частину, для зняття напруження.
6. Викричатися, не спрямовуючи свій крик на об'єкт роздратування. Поговорити з про ситуацію, яка спричиняє роздратування, з близькою для вас людиною.
7. Висловити уявному об'єкту своє невдоволення.
8. Написати листа об'єкту роздратування, але не надсилати його.
9. Зміна виду діяльності на ту, яка допоможе відволіктися від проблеми.
10. Комунікативна техніка «я»-повідомлення — висловлення своєї думки співрозмовникові щодо ситуації, яка вас дратує.
11. Асоціативне «я»-повідомлення—злий, як тигр.
12. Релаксація — метод, за допомогою якого можна частково чи повністю позбутися фізичного або психологічного напруження.
13. Медитація — занурення розумом у предмет, ідею шляхом зосередження на одному об'єкті й усунення всіх інших зовнішніх (світло, звук) та внутрішніх (фізичний, емоційний стан) факторів.
14. Ізотерапія – це терапія образотворчим мистецтвом і творчістю, в першу чергу малюванням. Ізотерапія - один з найбільш поширених видів арт-терапії. Малювання – це творчий акт, що дозволяє дитині відчути і зрозуміти самого себе, виразити вільно свої думки і відчуття, звільнитися від конфліктів і сильних переживань. Коли дитина малює, вона дає вихід своїм почуттям, бажанням, мріям, перебудовує свої відносини в різних ситуаціях. Тому малювання широко використовують для зняття психічної напруги, стресових станів, при корекції агресії, страхів тощо. «художнє самовираження» так чи інакше, пов'язане зі зміцненням психічного здоров'я дитини, а тому може розглядатися як особливий психологічний і коректувальний чинник.
Існує ряд умов для проведення таких занять.
- Дитина не повинна відчувати труднощі при створенні зображення з допомогою певної техніки. Будь-які зусилля в процесі роботи повинні бути цікавими, оригінальними та подобатись дітям.
- Цікавим і привабливим повинні бути і процес створення зображення і сам результат.
- Зображувальні техніки і засоби повинні бути нетрадиційними (малювання пальчиками, долонями, кулаком, малювання на склі, малювання піском та на піску, створення колажів - з різних матеріалів, монотипія, вільне малювання (кожний малює, що хоче), колективне малювання, плямографія, малювання по вологому папері, малювання свічкою та восковими олівцями, паперопластика, малювання штампами: овочевими, поролоновими та предметами, малювання настрою та музики, крапкове малювання, малювання на м’ятому папері тощо).
Головною метою організації такого виду роботи у навчальному закладі є створення сприятливих умов для зростання самостійної, самодостатньої, успішної, впевненої в собі, життєвокомпетентної особистості. Головне завдання педагога – надати дитині можливість експериментувати, знайомитися дитині з мистецтвом за допомогою кольорів, тактильних вражень. Свобода творчості є важливим принципом, який забезпечує успішність терапевтичного впливу малювання, тому є актуальним і в діяльності дітей молодшого шкільного віку. Головне – не результат, а процес творчості, який передбачає можливість використовувати різні матеріали в необхідній кількості. Не буває нічого «правильного» або «неправильного» у творчому процесі: будь-яка випадкова, «неправильна» лінія або штрих на малюнку дитини можуть привести до нових відкриттів і несподіваних результатів.
15. Ефективним засобом корекції агресивності є музикотерапія. Позитивний терапевтичний вплив музики відомий давно. Музичні твори повинні звучати майже на всіх заняттях, насамперед образотворчого мистецтва, адже єдність образотворчого та музичного мистецтва створює надзвичайну гармонію і має неповторний вплив на особистість дитини. Музикотерапія активно використовується в корекції емоційних відхилень, страхів, рухових і мовних розладів, відхилень у поведінці, при комунікативних труднощах тощо.
Музика здатна встановлювати загальний настрій дитини. Під її впливом розвивається художнє сприйняття дитини, багатшими стають переживання. Немає дітей абсолютно байдужих до музики. Отже, в процесі слухання музики розвиваються позитивні риси: (упевненість, чесність, сміливість, доброта тощо), проходять невротичні прояви (страхи, тривожність, невпевненість, агресивність). Таким чином, активно беручи участь в музикотерапевтичному сеансі, дитина виражає себе, свій емоційний стан співом, рухом, грою на інструменті, приводить до вирішення внутрішнього конфлікту і, як наслідок, до стабілізації психоемоційного стану.
Тим часом наявність відхилень у психічному розвитку часто стає причиною сильних перевантажень, емоційного дискомфорту, конфліктних стосунків з батьками, педагогами, ровесниками, втрати інтересу до навчання і школи загалом.
Тому, крім зазначених вправ на практиці доцільно застосовувати завдання, різноманітні етюди для розвитку мислення, уваги, пам'яті, сприймання, уяви та творчих здібностей, що допоможе вчителю спланувати корекційну або профілактичну роботу з агресивними дітьми.
Тому логічно зробити висновок, що за допомогою засобів арт-терапії покращується емоційна сфера дітей, творчий процес сприяє подолання негативних емоцій, зокрема агресії.
Правила взаємодії батьків з дитиною, яка проявляє агресивність.
1. Спокійне ставлення у разі не значної агресії:
— повністю ігнорувати агресивні реакції дитини;
— виразити своє розуміння дитячих почуттів («звичайно, тобі прикро...»);
— запропонувати дитині щось зробити, попросити про допомогу, тобто переключити її увагу на інше («допоможи...», «подай...», «потримай...»);
— позитивно пояснити поведінку («ти сердитий, тому що втомився...»).
2. Дитина відреаговує свій гнів у дозволених межах і заспокоюється.
Доречно після цього проаналізувати її поведінку разом, важливо обговорити конкретні факти, які відбулися «тут і тепер», які слова говорила та що робила дитина. Необхідно акцентувати увагу на вчинку, а не на особистості, не обзивати її, не оцінювати та не нагадувати минулих проступків, тому що критичні зауваження посилять дитячу образу. Замість поширеного, але неефективного «читання моралі» краще вказати дитині на негативні наслідки її поведінки та можливі напрями конструктивного вирішення конфліктної ситуації.
Для зниження дитячої агресивності необхідно встановити зворотний зв'язок, використовуючи такі прийоми:
— визнання факту агресії («ти поводишся агресивно»);
— розкриття мотивів агресивної поведінки («ти демонструєш силу»);
— називання особистого почуття, обумовленого негативною поведінкою дитини («я хвилююсь, коли ти б'єш...»);
— нагадування правил («ми ж з тобою домовились...»).
3. Контроль за своїми негативними емоціями (роздратуванням, гнівом, злістю, страхом та безпорадністю), які виникають у ситуації взаємодії з агресивними дітьми. Важливо ще раз нагадати типові помилкові дії дорослих, які посилюють емоційну напруженість:
— підвищення голосу та зміна тону на погрозливий;
— демонстрування влади («буде так, як скажу», «хто тут старший?»);
— агресивні поза і жести: розмова «крізь зуби», перехрещені руки, стиснені щелепи;
— негативна оцінка особистості дитини, її родичів та друзів;
— використання фізичної сили;
— втягування в конфлікт сторонніх людей;
— порівняння дитини з ровесниками не на її користь;
— накази, вимоги, тиск, висміювання та передражнювання.
Деякі з цих дій, що можуть призупинити конфліктну ситуацію тимчасово, не вирішують проблеми, але мають серйозний негативний вплив на становлення дитячої особистості.
Висновки
У практиці повсякденного спілкування з дитиною спостережливий дорослий може передбачити розвиток агресивних подій, помітивши передвісники дитячого гніву. У когось із них стискаються кулачки, хтось прикушує нижню губу, інший червоніє або дуже напружує ноги. Помітивши подібні зміни у стадії зародження гашу, дорослим легко переключити дитячу увагу на інший вид діяльності або предмет. Після розгортання агресивної реакції дитина не в змозі почути та адекватно сприйняти настанови або зауваження дорослих.
Агресивний досвід засвоюється дитиною та урізноманітнюється через безпосередню участь у ситуаціях прояву агресії та пасивне спостереження за нею. У роботі з цією категорією дітей тактику психолого-педагогічного впливу потрібно вибудовувати залежно від походження агресивної поведінки.
Дорослим важливо у будь-якій справі знайти для дитини особистісно значущу мету і спрямувати зусилля на підвищення самооцінки та зміцнення впевненості в собі. Будуючи стосунки на основі переконання, доброзичливого тону спілкування, надаючи можливості малюку реалізувати організаторські здібності та енергетичний потенціал, необхідно спокійно і твердо стояти на своїх виховних позиціях. Оскільки дитяча агресивність часто пов'язана з непередбачуваними емоційними реакціями і руйнівними наслідками, засвоєння адекватних соціально прийнятних способів попередження агресії стає першочерговою необхідністю.
Список використаної літератури
1. Бовть О. Причины "агрессивности" одаренных детей //обдарована дитина. - 2000. - № 1. - c. 18-24
2. Бовть О. Проблема корекції агресивної поведінки дітей/ о.бовть //рідна школа. - 1997. - № 5. - c. 40-43.
3. Мдзелурі Т. Агресивні тенденції в дитячій поведінці //початкова освіта. - 2005. - № 47. - c. 25-28
4. Скотт С. Агрессивное поведение в детском возрасте//социально-психологические аспекты жестокости. - 2002. - № 12. - c. 132-147
5. Сухомлинський В.О. верьте в человека. — м.: молодая гвардия, 1960.
6. Константинова Л. Пізнай себе і ти побачиш – світ прекрасний//психолог,2009. - №30-32. – с.44-77.
7. Хоменко Г. Агресивність підлітків:причини, профілактика, корекція//психолог, 2009. - №35. – с.17-23.
|